Головна » 2012 » Січень » 21 » Олександр БОНДАР: «Я щасливий, як на роботі так і в сім’ї»
01:20
Олександр БОНДАР: «Я щасливий, як на роботі так і в сім’ї»
Гравець МФК «Кардинал-Рівне» Олександр БОНДАР за свою кар’єру встиг виграти чимало трофеів

Знайомство з гравцями МФК «Кардинал-Рівне» логічно було б продовжити розповівши про вихованця рівненського футзалу, гравця першої четвірки Олександра Бондаря. Футбольна доля цього неординарного футболіста, де в чому схожа з його старшими колегами Сергієм Піддубним і Андрієм Паршиковим, але, на відміну від останніх, Олександру в своїй кар’єрі вдалося зібрати в складі команд, за які він виступав, набагато більшу колекцію нагород, причому більшість з яких найвищого ґатунку.

Народився Олександр Бондар 24 вересня 1981 року в місті Здолбунів Рівненської області. Батько юнака грав у футбол у чемпіонаті області, захищаючи кольори здолбунівського «Металісту». Тому вже з перших років свого життя Олександр мав змогу зсередини познайомитися з футбольним господарством, адже татко часто брав сина з собою не лише на ігри, а й на тренування. Здолбунівський колектив першої ліги чемпіонату Рівненської області довгий час навіть вважав хлопчика своїм командним талісманом. Тому коли здолбунівчани втрачали очки, а Олександр не був на матчі, звинувачували батька Олександра, що той не взяв на гру сина.

Тому не дивно, що разом з початком навчання у школі, Бондар не без допомоги батька розпочав займатися футболом у місцевій ДЮСШ. Першим тренером Олександра був В’ячеслав Гайдучик. Навчаючись у 9-му класі юнак разом зі своєю командою виступав на турнірі в Нетішині. У тому ж турнірі змагалися і вихованці Сугатинського спортінтернату, що у Вінницькій області. Під час змагань Бондару вдалося продемонструвати гру, яка зацікавила тренерів спортінтернату, які й запросили його на навчання. Але Олександр, порадившись із батьками, вирішив не змінювати навчальний заклад посередині навчального року і тому спочатку відмовився від пропозиції. І все-таки новий навчальний рік юнак розпочав уже в спортінтернаті. Цьому також посприяли і позитивні відгуки його однолітків-товаришів, які на відміну від Бондаря, одразу прийняли пропозицію і вже мали за плечима півроку навчання в спортінтернаті села Сугаки Могильов-Подільського району Вінницької області. Проте рік проведений в спортінтернаті негативно вплинув на успішність, до цього відмінника, Олександра Бондаря, а так як наступний навчальний рік передував вступу до вищого навчального закладу, мати порадила сину повернутися до звичних умов навчання. Як виявилося пізніше, такий крок був виправданим, і, закінчивши школу, Олександр Бондар вступив до Рівненського державного гуманітарного університету на спеціальність початкові класи і фізичне виховання.

Навчаючись у ВУЗі отримав запрошення від футзального рівненського «Случа», який на той час очолювали Віктор Травський і Віталій Засморжук, а грати довелося разом із Піддубним, Паршиковим, Федорчуком, братами Олександром та Андрієм Ганіченками... Перше знайомство з вищою лігою для новачка футзалу було не надто приємним, адже рівненський «Случ» у Києві поступився місцевій «Корпії» з розгромним рахунком – 4:12. А вже свій перший гол у ворота суперника Олександр забив у Донецьку. Проте на превеликий жаль, команда в Рівне розпалася і Бондара запросили до рівненського «Хіміка», який виступав на чемпіонаті області з футболу. Після цього Олександр перейшов до Оржева, де, теж в обласному чемпіонаті, грав разом з Паршиковим і Шипуковим за місцевий «ОДЕК».

У той час у Рівне знову відновили футзальну команду, і паралельно з виступами за «ОДЕК» Олександр грав ще й у першій лізі чемпіонату України з футзалу за МФК «Рівне». Тоді кольори рівненської команди захищали Тригубець, Піддубний, Щубак, Паршиков, Шипуков та інші. Відіграли сезон хоча і за стабільного фінансування, але маючи невисокі в порівнянні з іншими клубами зарплати.

Наступного чемпіонату «Енергія» запросила Піддубного і Тригубця до себе в команду. А через два роки їхнім шляхом пішов і Андрій Паршиков. За рекомендацією колишніх одноклубників за рік до «Енергії» перейшов і Олександр Бондар. Хоча спочатку у міжсезоння він отримав запрошення від «ТВД» і навіть тиждень потренувався разом з командою, але запропоновані клубом умови не задовольняли, тому що нічим не відрізнялися від тих, які були в Оржеві, отже змінювати місце проживання і команду не було сенсу. Але вже за тиждень зателефонував Сергій Піддубний, який повідомив, що досягнуті домовленості з президентом «Енергії» Стефанківим і Олександр може приїхати до Львова на оглядини. Після кількох тренувань і контрольного матчу з «ТВД», в якому, до речі, Олександр Бондар відзначився голом, його залишили в вищоліговій «Енергії».

Уже перший рік виступів за львів’ян приніс свої дивіденди. У сезоні 2005-2006 років львів’яни під керівництвом Вонярхи здобули срібні нагороди чемпіонату України з футзалу. Проте на цьому енергетики не зупинилися, і вже з Юрієм Кобзарем у наступному сезоні здобули чемпіонство, вигравши з 36 матчів 31 і лише 5 програли. Контракт з клубом в Олександра був підписаний на три роки, два з яких вже було позаду, але хлопцю натякнули, що місця в новому складі «Енергії» йому не гарантують. Тоді до Олександра звернувся Роман Цибик, який на той час разом з Володимиром Когутом тренував львівський «Тайм», і Бондар підписав дворічний контракт з львівським «Таймом».

Сезон 2007-2008 років довгий час «Тайм» був одним із претендентів на бронзу, але в підсумку посів лише 5 місце. А ось наступний сезон 2008-2009 років, коли команду очолив Станіслав Гончаренко, «Тайм» провів просто блискуче і піднявся на найвищу сходинку в чемпіонаті України, здобувши в регулярному чемпіонаті 24 перемоги в 28 матчах, зазнавши лише двох поразок і два матчі звівши в нічию. Окрім того, львів’яни забили найбільше – 116 голів, а пропустили найменше – 40.

У Станіслава Гончаренко був величезний досвід. Він виводить в чемпіони вже не першу команду. До цього був київський «Інтеркас», який створювався з нуля, а в підсумку став найсильнішим в країні. Сила цього спеціаліста в умінні знайти підхід до кожного гравця - така його тренерська тактика. Не дарма більшість вважає Станіслава Гончаренко кращим українським тренером, що підтверджується його діями і продуманими до дрібниць рішеннями під час матчів. Тому не дивним було і чемпіонство «Тайму» наступного сезону 2009-2010 рр. Разом із цією львівською командою Олександру Бондару вдалося не лише двічі здобути чемпіонство, а й виграти кубок та Суперкубок України та пограти на міжнародному рівні в елітному раунді Кубка УЄФА (аналог футбольної Ліги чемпіонів). Після об’єднання «Тайму» і «Енергії» Олександр Бондар ще на рік залишився у Львові, а вже у сезоні 2011-2012 років повернувся до Рівне, де і продовжив виступи у новоствореній Екстра-лізі за МФК «Кардинал-Рівне». Так доля знову об’єднала в одній команді Піддубного, Паршикова і Бондаря. Після Новорічно-Різдвяних свят вдалося поспілкуватися з Олександром Бондарем.

- Як на твою думку, хто з тренерів, у твоїй футбольній кар’єрі, зробив найбільший внесок у становленні гравця Олександра Бондара?
- Тут важко виділити когось окремо, адже на певних етапах кожний із моїх тренерів зробив свій, так би мовити, внесок у мій розвиток та становлення. Так, на початку мого футзального шляху це були Травський і Засморжук. З переходом в «Енергію» це був Тарас Вонярха, який теж вніс щось своє, адже гра у вищій лізі набагато різнилася від рівня першої ліги. Згодом був Кобзарь, в якого була своя тактика по відношенню до молоді. Перейшовши в «Тайм», отримав черговий позитив від Романа Цибика і Володимира Когута. Не можна применшити і роль Станіслава Гончаренка, який, завдяки неординарній специфіці роботи з футболістами, залишив свій слід у моєму сприйнятті футзалу. Цей тренер мав особистий підхід до кожного гравця, міг знайти короткий шлях до свідомості футболіста. Ну і звичайно, не можна не згадати нинішнього тренера – Сергія Піддубного, який не лише довіряє мені, але й багато допомагає і підказує. І не дивлячись на те, що Піддубний тренер-початківець, проте його значний ігровий досвід дозволяє йому знайти правильні слова до футболіста, своєчасно підказати, зосередити увагу, тощо. Виходячи з цього, не можу виокремити когось із своїх тренерів, адже кожний залишив щось своє.

- Олександре, які з матчів у твоїй кар’єрі найбільше запам’яталися? Можливо, були і такі, які навпаки не хотілося б згадувати?
- З позитивом відмітив би півфінальні кубкові ігри «Енергії» у 2008 році з львівським «ТВД». Першу гру ми зіграла внічию – 2:2, один із голів мені вдалося записати на свій рахунок, але це не настільки важливо. А ось у другій грі ми перемагали 3:0, але по ходу гри суперники випустили п’ятого польового і зуміли зрівняти рахунок – 3:3. Нашу команду такий рахунок не влаштовував, а до закінчення гри залишалося лише 30 секунд. Тут вже «Енергія» випустила п’ятого польового і на заключних секундах мені вдалося схилити шальки терезів на користь своєї команди, забивши вирішальний четвертий гол у ворота «ТВД». Отже мій гол сприяв виходу команди до фіналу, тому ця гра мені запам’яталася з позитивної сторони. У тому матчі, я якимось дивом відгукнувся на простріл, адже навіть не бачив м’яча, але в падінні таки проштовхнув його у ворота.

А ось із негативом у моїй пам’яті залишився фінальний кубковий матч цього ж сезону. Грали ми з донецьким «Шахтарем» і по ходу зустрічі були попереду - 2:1, згодом вперед вирвався «Шахтар» - 2:3. Але за 3 секунди до фінального свистка Вацяк пробив майже з центру майданчика і влучив у дев’ятку. Додатковий час теж не виявив переможця, жодній з команд, так і не вдалося відзначитися. Нічия 3:3 – і післяматчеві пенальті. Першим збився приціл у донбасівця Москвичова, а так, всі інші удари були результативними. І ось настає черга здавалося б вирішального удару, тобто, забий цей м’яч Вацяк – і ми володарі кубка. Але, якщо львів’янину вдалося врятувати команду від поразки в основний час, то його удар з шестиметрової позначки не був настільки небезпечним для голкіпера «Шахтаря» Корнєєва, який парирував його. Отже, довелося пробивати ще по одному удару. Удар донеччанина виявився влучним, а удар львів’янина Федюка не приніс успіху. Отже, кубок дістався «Шахтарю», а цей матч залишив у моїй пам’яті неприємний осад. Після того були ще ігри, але ці два матчі, можливо через те, що лише перший рік провів у команді на найвищому рівні, запам’яталися найбільше.

- Наскільки мені відомо, тобі пощастило пограти і на міжнародній арені?
- На жаль, ставши чемпіоном у складі «Енергії» я залишив команду і тому не грав у її складі під час виступів львів’ян у Кубка УЄФА (аналог футбольної Ліги чемпіонів). А ось коли вже з «Таймом» виборов чемпіонство, тоді і понюхав європейського пороху.
На початковій стадії ми грали в Угорщині, де за дві путівки до наступного етапу боролися команда господарів, молдовани та італійський клуб «Лупаренсе». Ми здобули дві перемоги, вигравши у господарів «Береттьоуйфалу» (6:0) та в «Торнадо» (11:1), а матч з італійцями звели до нічиєї – 3:3. У тій грі ми перемагали 2:0, але перевагу не втримали.
За різницею м’ячів ми фінішували другими і вийшли до елітного етапу, який проходив у Чехії. До нашої групи потрапили чеський «Хрудім» («ЕРА-ПАК»), словенський «Пунтар» і іспанський «Інтерв'ю» (раніше команда мала назву «Бумеранг»).

Ми з перемоги почали виступ в елітному раунді найпрестижнішого клубного турніру Європи. Розібралися з господарями турніру, чемпіоном Чехії «ЕРА-ПАК» з рахунком – 4:2. Поступаючись після 6-ї хвилини - 0:1, протягом 8-9-ї хвилини провели три голи і вийшли вперед - 3:1. Після відпочинку чехи скоротили відставання до мінімуму, а заключну крапку в грі на 40 хвилині поставив Дмитро Бондар. А ось в матчі з діючими чемпіонами-іспанцями ми зазнали поразки – 1:3. Швидко пропустили два голи, і хоча один відіграли, розвинути успіх не змогли. Суперник, перемагаючи 2:1, вдало тримав контроль над м’ячем і очікував свого шансу. Нарешті, в середині другого тайму їм вдалося провести третій гол, який у підсумку і остаточно визначив єдиного володаря путівки до фіналу чотирьох, поховавши наші надії на продовження участі в цьому престижному турнірі. І хоча ми в заключній грі й розгромили словенський «Пунтар» з рахунком - 5:0. Проте в підсумку посіли лише друге місце і до фіналу чотирьох не потрапили. На той час кольори іспанської команди захищали багато зірок, половину команди складали збірники Іспанії, а другу половину збірники Бразилії. Ця команда була діючим володарем трофею, а виступали за неї такі відомі футзалісти, як Бетао, Шумахер, Нетто, Габріель, Торрас, Борха, Амадо, загалом, що не ім’я, то зірка.

- Повернемося до сьогодення. На даний момент у турнірній таблиці Екстра-ліги склалася ситуація, коли останню сьому команду відділяє від четвертої лише чотири очки, а отже кожна гра, може суттєво змінити становище команд. Лише «Ураган», який посідає третю сходинку, має 9-тиочковий гандикап перед четвертою командою «Єнакієвцем». Керівництво клубу поставило завдання перед командою здобути нагороди чемпіонату і поборотися за Кубок України…
- Так, перед нами керівництвом поставлене завдання посісти третє місце, але ми багато втратили в першій половині турніру. Хоча, мабуть, ви і самі бачили, що ми мали непоганий вигляд майже в усіх матчах, демонстрували гру високого ґатунку, нічим не поступаючись супернику, але нас постійно підводила реалізація. Тому, напевно, і результат не відповідав сподіванням. Здавалося б, і на тренуваннях працюємо з повною самовіддачею, і всі тренерські настанови виконуємо… Як мені розповіли хлопці, що в тому сезоні нашій команді більше щастило. То рикошет на нашу користь, то ще в якомусь із епізодів фортуна посміхнеться… А ось в цьому році примхлива фортуна повернулася до нас спиною. Здається, і гра покращилася, атакуємо не менше суперників та й моментів створюємо достатньо, а ось забити… - не можемо.

Але загалом, вважаю, свої шанси на п’єдестал ми ще не втратили. Підтвердженням цьому є остання гра з «Ураганом», виграй ми в Івано-Франківську і різниця між нами склала б усього 5 очок, а команда відповідно піднялися б одразу на четверте місце. Попереду ще багато ігор, адже щойно розпочалася друга половина чемпіонату, окрім того, додали в грі «ЛТК» і «Моноліт», тому від них можна чекати сюрпризів у матчах із лідерами.
Отже, попереду багато непередбачуваних матчів і тому складно наперед назвати, як завершиться чемпіонат. Окрім того, в «Урагані» на даний час становище не з кращих, адже багато в складі травмованих гравців.

Наступну гру ми проводимо в дома з «ЛТК» молодою і рухливою командою. Я переглядав їхні останні ігри з «Єнакієвцем» і «Енергією», в яких вони багато пресингували, не давали грати супернику. Проте це наші безпосередні конкуренти і в разі перемоги ми можемо обійти не лише їх, тому належним чином налаштовуємося на гру з луганчанами і працюємо на тренуваннях з подвійною енергією. Окрім того, незабаром на нас чекатиме чергове побачення з «ЛТК» цього разу в рамках Кубку України. Першу гру ми проводимо в Рівне, а другу в Луганську.

- А зараз кілька запитань особистого характеру. Одружений, маєш дітей?
- Так. Дружину звати Лариса, а десятирічну доньку – Аліна. Познайомився з Ларисою коли навчався в РДГУ. І хоча навчалися на різних факультетах: я за спеціальністю початкові класи і фізкультура, а вона вчитель української і англійської мови, але це не завадило нам згодом одружитися. А відбулося це в 2000 році, а вже за рік у нас народилася донька Аліна. Лора чудова дружина, завжди підтримує мене в моїх починаннях, і тому я щасливий, як на роботі так і в сім’ї.

- З ким із партнерів, у тебе склалися найкращі стосунки не лише на майданчику, а й в побуті і в якій команді?
- Пригадую перший рік мого перебування в «Енергії», тоді ми жили в окремому будинку: я, Паршиков, Піддубний, Легчанов, Якунін і Кіркіж. Між нами склалися дружні стосунки, жили наче одна сім’я. Клубом були створені непогані умови. Згодом, погравши в вищій лізі, побачив, що аналогічні умови були не лише в «Енергії». Так, перебравшись у «Тайм» - мав аналогічні. А якщо говорити загалом про спілкування з гравцями і взаємовідносини в команді, то тут зауважу, що я не конфліктна людина. Хто зі мною не бажає спілкуватися, тому я себе не нав’язую, а так ставлюсь до всіх дружелюбно.

- А є футболісти з якими ти дружиш?
- З Сергієм Тригубцем у нас склалися хороші стосунки, ще з часів, коли ми разом грали за рівненську міліцейську команду. Згодом наші шляхи в футзалі перетиналися лише на майданчику, адже грали за різні команди. Так, я перейшов у «Енергію», а він в «Інтеркас». Ось і зараз, він у другій половині минулого сезону грав за МФК «Кардинал-Рівне», а зараз повернувся в «Енергію», а я навпаки лише з цього сезону граю за рівненську команду. Але не зважаючи на те, що нам доводиться грати один проти одного, поза майданчиком у нас чудові дружні стосунки. Товаришують і наші дружини, вони до цього часу продовжують спілкуватися. А познайомилися вони, коли я грав за «Тайм», а він уже залишив «Інтеркас», який розпався, але через травму не грав за нашу команду. Згодом Сергій одружився і ми з дружиною були в нього на весіллі. Ці дружні стосунки збереглися в нас і по сьогоднішній день. Ми постійно зідзвонюємося, вони приїжджають до нас у гості, ми їздимо до них. Найближчим часом чергова пауза в чемпіонаті, то в цей час плануємо разом поїхати на відпочинок до Карпат.

Нормальні, дружні стосунки в нас і з Сергієм Піддубним. Якщо бути відвертим, то це якраз він відкрив переді мною двері в професійний футзал. Адже саме завдяки йому я перейшов з першолігового МФК «Рівне» до вищолігової «Енергії». Мене, як футзаліста, на той час мало хто знав, а завдячуючи Сергію, який порадив мене керівництву, згодом вдалося закріпитися на найвищому рівні. Ось і зараз, Піддубний не забув за мене і покликав до рівненського МФК «Кардинал-Рівне». Тобто, він зіграв у моєму футбольному житті не останню роль. Також непогані стосунки склалися із Легчановим, Кіркіжем та Якуніним. З ними ми періодично спілкуємося по телефону, адже давно вже знайомий з цими гравцями.

- Чим займаєшся у вільний час?
- Як не прикро, але вільного часу обмаль, але завжди намагаюся проводити його зі своєю сім’єю. Любимо відвідати прем’єру в кінопалаці. А коли трапляється нагода, подорожуємо, адже полюбляємо активний відпочинок. Окрім того, захоплююся грою у великій теніс. Намагаюся слідкувати майже за усіма спортивними подіями, як в Україні, так і закордоном.

- Завершуючи нашу розмову, твої побажання юнакам, які в майбутньому планують пов’язати свою долю з футболом?
- Перш за все, на тренуваннях потрібна постійна максимальна самовіддача. Уважно дослуховуватися до порад і вимог тренера, адже в кожного із них є свої погляди на футбол, тому відповідно необхідно виконувати його вимоги. Окрім того, потрібно ставити перед собою мету і постійно працювати над її реалізацією, незважаючи ні на що, навіть на окремі епізодичні невдачі. Треба цілеспрямовано йти до поставленої мети, і якщо вірити в це, то, на мою думку, обов’язково здобудеш необхідний результат.

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ

http://sport.ua
Категорія: Інтерв'ю | Переглядів: 738 | Додав: KROKODILLER | Теги: бондар кардинал рівне | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]